Тікає час у даль без вороття:
То хвильками дрібними замережить,
То заштормить-закрутить так життя,
Що й вічність не встигає за ним стежить.
А час пливе. Фіксує метроном…
Від «А» до «Я» маршрут його незмінний.
Чи велет це, чи примітивний гном
Свої сліди лишають у камінні.
Тікає час, а з ним – людські життя:
Те – пасажиром плине, те – статистом.
Аби не втрапить людям в забуття,
Час одягає пам’яті намисто.
Так час пливе під гул тисячоліть,
Епохами до вічності прямує.
Аби удосконалювався світ,
Любові джерело у нім струмує.
Злітає час і в зоряні світи,
Аби засяять зорями новими,
Для інших землю нащу освятить,
Перетворивши їх у херувимів.*
11.03.2021.
* – крилаті створіння, що супроводжують Бога.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908512
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2021
автор: Ганна Верес