Холодна монета Місяця

 «Березень  –  швидкоплинна  тінь,  
     Січень.
     У  моїх  старих,  наче  Небо,  зіницях…»
                                             (Федеріко  Ґарсіа  Лорка)

Я  збираю  в  діряву  торбу  метафор
Тіні  весни  Петрарки  –  
Цегляної  квітки  Етрурії,
Хвилинами  чужих  анемон  Тоскани  –  
Квітів  холодного  вітру  
Босоногої  Мнемозини  –  
Дочки  Урану,  сестри  Океану,
Діви  старої,  очі  якої  стали  прозорі
У  відблисках  Місяця  –  срібного  флорина,
Що  раптом  викотився  
На  стару  скатертину  Неба:
Він  загубив.  Хто  ж  іще.  Більше  нікому.  
Хотів  кинути  –  вічній  жебрачці  Ночі:
Ver  cinereo  tectum  velamine  
Nox  rimosas  mus.  –  
А  ми  це  повторюємо,
Шепочемо  наче  молитву,  
Наче  закляття  весталки,  
І  своїми  очима  –  старими  як  світ  –  
Які  вже  все  бачили  –  
Поспішаємо  поглядом
За  тінями  березня  –  замерзлого  зайця,
Що  тікає  назустріч  колючому  снігу:
Туди,  де  птахи  дзьобами  довгими
Пишуть  в  повітрі  сонети
І  трохи  прози  –  бо  березень,  березоль  –  
Час,  коли  все  тимчасове:
Навіть  дерева  плачуть,
Навіть  квіти  –  шматочки  блакиті,    
Навіть  срібний  флорин  Місяця  
Не  для  нас.  Для  Атіса  –  царя  Меонії,
Батька  Тірсена.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908540
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2021
автор: Артур Сіренко