так голосно мовчалося у сні,
будяк на скроні / мідяки на очі,
злизавши сльози прісно запісні
неоковирні тіні - поторочі
пробили стелі першосніжну твердь,
дочасних променів отруйні стріли гострі
ламала з розпачем осиротіла смерть,
сліпого жеребу пусті жбурнувши кості
в слюду калюж під фосфорним серпом...
>
стоїш край прірви вкопаним стовпом
на перехресті вічності та ранку,
чужого сну дошкульна колисанка
лоскоче свідків вимерзлі серця,
і чутно як тече кислотний іній,
прогрітий подихом воскреслого мерця,
з - під “Я” нічийного розлущеної маски...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908723
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2021
автор: Ки Ба 1