Розповім вам, добрі люди, чесно, без секрету,
Як ходила в Любешові я до туалету.
Є таке містечко славне у нас, на Волині,
Там живуть хороші люди, бережуть святині.
Древні пам’ятки, культуру, фольклор із піснями,
Тільки все ніяк не можу я прийти до тями,
Як в такому гарнім місці забули про яму?
Ну, та це на крайнє буде, ліси в нас навколо,
Я ж поверну до старого, зроблю назад коло.
Йду я центром Любешова, випивши пігулки,
Роздуває мій живіт, забулась і про гульки.
Роззираюся, кручуся, мов дзиґа на місці,
Чи та білка захекана у тісній бо клітці.
Прикладаю дашком руку, може, щось побачу,
Лиш уздріла, в магазині дають людям здачу.
Ноги самі вже танцюють, ведуть краков’яком,
Розпашілась, кров в обличчя, боки вихилясом.
Де ж шукати ту вбиральню, не згоріла, часом?
Чи украв хто? Крий же, Боже! Біжу, кривлю шляхом.
Ось, і гребля вздовж містечка, річечка хлюпоче,
А міхур мій всередині, аж нерви лоскоче.
Укрилася під вербою від очей сторонніх,
Простіть мені, добрі люди, той гріх безборонний.
23.03.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908883
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2021
автор: Валентина Ланевич