[i]« Забутий Богом...»[/i]
Квазімодо
Я знову хочу... до Парижу,
де Есмеральда... la franсе...
намилюю туди і лижі,
і la Amour... нехай несе,
аби фанерою летіти
до неї... бути до зорі
із нею і її зігріти
у цьому Notre-de-Pari,
де кам'яні високі мури
увінчують сліпі амури,
серця яких – неначе лід...
у храмі ні душі немає,
а за воротами до раю –
лише дорога у аїд.
[i]« Невинна жертва...» [/i]
Есмеральда
О, нерозумний Квазімодо,
я не люблю... гірку сльозу,
коли показую народу
свою розумницю козу.
А як побачу мого Феба
на білогривому коні,
то я готова і на небо...
хоча і жаль тебе мені.
Ти щирий, вірний... та упертий...
і рятував мене не раз...
але судилося померти
всьому народу напоказ...
зате у храмі після смерті
ніщо не роз’єднає нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908963
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2021
автор: I.Teрен