Кажуть, нам з тобою тра' дистанція.
Вдвох ми – суміш ядерна нова.
Цвітом вибухають традесканції, –
їх тобі на свято дарував.
В безвість небуття ми вдвох не канемо.
Вдвох пройдем епохи навісні,
доки ще вистрілює тюльпанами
твій вазон від мене на вікні.
Доки Всесвіт корчиться в агонії
і збирає атомні гриби,
чергами вистрочують півонії –
їх тобі вручати я любив.
Скалились нам в очі апокаліпси.
І несли букети катастроф.
Та й тоді я, грішний, не покаявся:
айстри дарував під соло строф.
В час, коли життя все – на дистанції
і гопак на трунах шкварить світ,
нам серця єднають традесканції,
грає Мендельсона Пан Ковід.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909255
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2021
автор: Олександр Обрій