На підлозі, в пустій кімнаті,
Як в коробці з-під сірнику,
Обіймаю свої коліна,
Притуляючи мокру щоку.
Мені дихати далі важче,
Але вийти й втекти - боюсь.
Щоб ніхто мене не побачив,
Краще зникну чи тут залишусь.
Моє тіло згниє з паркетом
Зі старими сухими дошками.
Все-одно не була поетом
Так - ніхто, із пустими думками.
Я б зрослася зі своїм домом,
Як із деревом паразит,
Але в мене немає нічого -
Я тут тінь, я лиш - плоть, скелет.
Стеля душить... Розчавлює мозок
Притискає мене до землі...
Не буває хороших кАзок,
Бо вмирають однаково всі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2021
автор: Тетяна Романів