Жінки зачинають життям під тобою
згустком пульсуючих ритмів у часі.
В лоні вже серце стукоче жагою,
а лоно гойдається десь на терасі.
Чекає на каву терпку з кардамоном,
ребра рахує із раю вигнанцю,
гидить пронизливим одеколоном
і вже починає гукати їй: «Мамцю!»
Вона ж упирається гучно і моцно
вихлюпом, болем та вкрай ефемерно.
Мов непорочна, вмліває жіночно
від думки, що в ній зародилося зерно.
Брунявіють Всесвітом Єви від тебе,
змелюють огріх на праведність жорна.
Й мовить архангел крізь заростки стебел:
«Адаме, не сій куди-небуть ті зерна».
Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909470
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2021
автор: Ольга Береза