«Купіть, панунцю*, відддаю недорого.
Свої – із грядки, в лісі я не рву»…
Торбина біля ніг припала порохом –
Стара, як світ, порепана по шву.
Й «крамарка» теж – що той весляр без чо́вена**.
Літа вже гнуть небогу до землі.
І первоцвіти в кулачку спрацьованім
Блакить очей нагадують її.
Заглянеш в них – послухаєшся совісті.
Вже й неважливо, скільки і почім.
Нема ціни ні тим рукам, ні проліскам –
Безцінне те, що родом із душі.
______
*панунцю – ввічлива форма звертання до жінки;
**човена – човна (авт.).
© Надія Бойко
21.03.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909645
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2021
автор: Надія Бойко