Частина 5. Піднесеність («Травнева ніч, або утоплена» Микола Васильович Гоголь-Яновський)

Збирає  сутінь  вечорова:
                       хлопчат,  дівчат,  що  тянуть  пісню;
                                 що  зводять  трепіт  вітра  листю  
і  подих  неба  чорнолова.

Сидять  обоє  на  порозі  -
                                   в  руках  закинутої  хати..
біля  ставка  у  верболозі,  
                   де  би  ніхто  не  став  шукати.

Козак  глядить  на  яснооку,
           легенду  мовить  про  будинок:
                     в  ставку  відбитого  відтінок;
про  долю  панни,  одиноку.

«Про  те,  як  жив  колись  тут  сотник
і  проти  совісті  своєї  
                         пішов  на  зраду  заколотник,
заради  відьми  однієї.  
         
 Привів  до  хати  нову  жінку.
                                                   Та  здичавіла  і  сувора,
       його  зненавидить  дитинку:
                                           наробить  лиха,  
                                                                               зробить  горя.
*
         Як  наступила  нічка  тиха..
до  панни  тишком,  наче  мишка..
для  страху  дівчини  задиха,
           явилась  хижа  чорна  кішка.                                                                            

До  шиї  кігтями  метнулась,
дівча  спотворилась  душити..
         вершилася  мабуть  убити,
та  лапи  чорної  позбулась.

До  чого  треба  такий  батько?
Дитині  вирі,  що  неймає..
із  хати  рідне  вибігає,
його  заплакане  дитятко.

Високий  берег  над  водою,
спихає  миле  сотворіння..
з  душею  мук  не  розуміння,
знайомить  тіло  з  глибиною.
**
Та  якось  втоплена  нещасна:
метнулась,  мачуху  схопила,
до  себе  в-воду,
                                                     утопила  -
жадоба  помстою  прекрасна.  

Та  от  проблема,  лиха  мати..
сама  в  утоплену  явилась,
на  зло  красі  перетворилась
і  знов  взялася  докучати».

Козак  розмову  завершає,  
бере  козачку  йти  до  хати..
дівча  спиняє,  завертає,  
краса  її  про  це  ридає,  
щоб  в  хлопця  спокою  шукати.

Заборонив  батько  побратись:
своє  він  творить  судочинство    -
любові-мантрові  злочинство,  
серцям  обоїм  об’єднатись.

Батьківське  слово  –  це  закони..
хоч  батько  проти  та  одначе:
напивсь  від  горя  заборони
одного  разу  цей  юначе.  

Заснув  на  березі  ставочка,  
увидів  наче  сон,  не  сон:
У  хаті  світло  із  вікон,  
з  вікна  виглядує  паночка.

Говорить  пісню  заспівати..
Той  заворожений  співає,
ставочок  темний  обминає  
й  підходить  з  піснею  до  хати.

Утоплена  сміється  й  плаче
і  просить  мачуху  знайти:
-«Знайди  мені  її  козаче,  
я  знаю  допоможеш  ти.

Як  повний  місяць  засіяє,  
вона  з  подружками  гуляє…
Та  хто  із  них  вона?
Заклята  сатана..
Моє  чуття  цього  не  знає.»

Не  знав  чи  правда..  Чи  здалося..
Чи  в  снах  усе  те  прижилося.
Посеред  темних  сил  і  мраку,  
він  допоміг  й  отримав  дяку.

Чи  тихі  міфи  й  голосні..
Чи  факти  правди  із  життів..
Один  із  них  в  супір  весні,  
у  против  долі  одружив:

козака-парубка  й  козачку,
на  покір  сумнів  й  протиріч..
весняним  ранкам,  в  одиначку,
ясну  вельмож  травневу  ніч.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909702
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2021
автор: Артур Шадура