2020 (Тріб'ют Кобзареві)

Зоре  моя  вечірняя,  зійди  над  горою,
Освіти  сріблястим  сяйвом  місто  під  собою,
В  котрім  дивного,  нового  техно-віку  діти,
Вчаться,  подих  заховавши,  з  новим  лихом  жити.

Подув  вітер  із  чужини,  приніс  бід  немало,
Світлі  мрії,  сподівання  були,  та  й  не  стало.
Важкі  думи  носить  в  собі  старший  за  дитину,
За  стареньку  матір  –  донька,  батько  –  за  родину.

Обступають  чорні  злидні,  крячуть,  мов  ворони,  
Потерпають  українці  від  лещат  «корони».
Та  Закон  добра  пильнують:  допомога  в  скруті
Збереже  в  тобі  Людину  в  часи  темні  й  люті.

Все  мине.  Залишать  спогад  вчинки  та  й  могили.
Переможуть  сильні  Духом,  почерпнувши  силу
В  тих  джерелах,  де  віками  черпають  надію.
Ще  у  нашій  Україні  доленька  наспіє!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910104
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2021
автор: dabster