І зерно проросте

Кричить  сойка:  ти  де?
Луна  гаєм  іде.
Осідає  на  цвіт
Перших  квітів  і  лист.
Ніжність  в  очі,  де  вись,
Голубінь  ледь  тремтить.
Хмарки  гонять  вітри,
Що  їм  є  до  весни...
До  того,  що  в  душі,
Що  на  серці...  На  дні
Пів-свідомості  край,
Де  межа?  Відгадай,
Що  турбує  думки,
Що  лягло  між  рядки,
Що  вслухається  в  ніч,
Що  так  прагне  ще  свіч?
Відгоріло,  либонь,
Що  торкалось  долонь?
Неповернення  крок,
Мов  намиста  разок,
Що  упало  до  ніг,
Що  присипав  був  сніг.
Що  теребить  так  жаль,
В  грудях  варить  крохмаль,
Щемом  повнить  єство,
Бо  воно  -  божество.
Та  любов,  що  п’янить,
Що,  як  жайвір,  летить
В  піднебесний  зеніт
Й  крила  палить  вогнем.
Ще  впадемо  дощем,
Милий  мій,  ми  у  двох,
У  землицю,  хай  Бог
Нас  пробачить  за  все
І  зерно  проросте,
І  наповнить  серця
Тим  вогнем,  що  життя
Невмирущим  рече
Й  розіп’яте  живе
На  хресті  у  ім’я
Та  на  славу  Отця.

09.04.21

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910511
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2021
автор: Валентина Ланевич