Обніми, не пускай аж до ранку,
Одірви все занадто холодне,
Поцілунками грій лихоманку,
Де реальне не мається жодне.
У обіймах – най буде жадоба,
(До останнього атому) виру.
То твоя лиш у ньому подоба,
Що мене обіймає допіру.
Між руками себе ми ловили,
Коливаннями спільного серця.
Хай обійми лаштуються в крила,
Що жадобу здіймають за безцінь.
Олег Купрієнко © 2018р.
поезіяОК
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910520
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2021
автор: Олег Купрієнко