[i]Світлій пам‘яті друга дитинства
Миколи Пискуна присвячую
[/i]
Тече, тече, тече життя ріка,
попереду десь вічності пороги.
У Стікс її вода перетіка,
а там Харон завершує дорогу…
До ірію летить по небу клин,
«курли» сумливе зверху долинає.
Неумолимо лине часоплин
і вибору у нас, на жаль, немає…
Багато журавлів у тім ключі,
між них уже немало друзів наших…
Облишмо крики, зойки і плачі –
усіх чекає ця невтішна чаша.
На переломі світла і пітьми
постійно балансують наші душі.
До клину приєднаємось і ми,
настане час і ми… у вічність рушим.
Природи подолавши часоплин,
душа його уже над виднокраєм…
Свого ключа дістанеться і він,
та вічно зайчик сонячний хай сяє!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910770
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2021
автор: Олександр Мачула