Весна, ти знов замріяла свідомість,
Даруєш серцю милі квіти,
«Забудь проблеми», - кажеш, а натомість
Радій, як це уміють діти...
Весна, мене в дитинство повертаєш,
Коли я пізнавала світ,
І в дні, коли я пташкою літала,
То був у почуттях зеніт...
О, я тоді сама цвіла як квітка,
Кохання дарувала ти,
Було так солодко, а потім гірко
Було вже іншої весни...
Весна, ти кожен раз даєш надію,
Пробудження з зимових снів,
В життя покличеш уже нові мрії
Для діток, внуків поготів...
Весна, ти з кожним роком усе краща,
Дорожча від усіх принад,
Душа співає, як весняна пташка,
Коли цвіте все й ожива...
Весна, була ти в почуттях зенітом,
Стаєш зенітом відчуття,
І з кожним роком все милішим,
Без болю, жа́лю, каяття...
12.04.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2021
автор: Галя Костенко