Навік у пам"яті лишились
і вишні, й яблуні в садку...
Ми там жили, росли, навчались,
на перехресті у кутку...
І гомінка завжди долина,
ватаги хлопців і дівчат...
Розлогі верби і калина
пасли корівок ми й телят...
Купались, грались, засмагали,
пекли картоплю і буряк...
Дружили, мріяли, зростали
і не забуть цього ніяк...
В вечірню пору там сиділи,-
хто на пеньку, хто на траві...
Казки складали і співали,
хоч і кусали комарі...
Було все гарне й незабутнє,
хоч і голодне, і складне...
Та все давним-давно минуло,
нині у спогадах живе...
Коли бува мені не спиться,
я лину в спогади тоді...
Коли ж засну, то мені сняться,
дитинства спогади живі...
Так хочу ще хоч раз побачить,-
долину, річку і садки...
Просить село мені пробачить,
що не вернулась я туди...
Мине війна і пандемія,
і я поїду ще в село...
Я і собі, і людям вірю,
все буде добре, як було!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911016
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2021
автор: геометрія