Чиясь душа раює, як віддає, дарує,
Для когось щастя – бра́ти… бра́ти… бра́ти…
Комусь достатньо крихти ще й інших нагодує,
Загре́ба ниє: «Дайте, Бога ради».
Хтось вервицю читає побожно вечорами,
Все менше просить, дякує частіше.
Лишає в серці інший комусь болючі шрами,
Хоч слово Бог говорить найгучніше.
Той зорі ясні бачить на дні в брудній калюжі,
Шукає другий вади й у святого.
Комусь зціляти словом чи вчинком людські душі,
У кімсь немає місця для нікого.
Життя хтось проклинає, бо – то болить, то коле,
В очах своїх святий він, безгріховний.
Хтось легко і смиренно шепоче: «Боже, доле,
Я вдячний за життя і хліб духовний».
© Галина Брич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911021
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2021
автор: Галина Брич