Я більше не сплю.
І ночі минають в безсонні зірок.
Я більше не сплю.
І мари вітають в безглузді думок.
А хтось засинає.
Навічно в бою.
Душа залишає.
Нам тільки журбу.
Я більше не сплю.
Рахую роки без війни.
Я більше не сплю.
І знову чекаю весни.
Надія плекає.
Що сонце зійде.
І крига розтає.
Земля розцвіте.
А чорном небі, білий птах.
До себе кличе його чумацький шлях.
В безодню плине уздовж зірок душа.
Вона додому, самотня поспіша.
Летить і сяє, навічно в забуття.
Землі лишає, біль та каяття.
Майнув і зник божий промінець.
Ніхто не знає, це початок чи кінець.
Я більше не сплю.
І ночі минають в безсонні зірок.
Я більше не сплю.
І мари вітають в безглузді думок.
А хтось засинає.
Навічно в бою.
Душа відлітає.
В оселю свою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911271
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2021
автор: Скороход Олег