Літній ранок, як ніколи,
В сонця випросив тепла.
Від домівки аж за поле
Мене стежка привела.
Кожна тішилась комашка
Літом сонячним сповна,
Лиш малесенька мурашка
Залишалася сумна.
«Невесела чом, мурахо?» —
Їй дзижчала комашня —
«Натомилась.» — «Бідолахо,
В тебе ж сили, як в коня!»
І сказала я: «Не треба
Сумувати. Йди в танок.
Лиш поглянь, який для тебе
Нині я сплела вінок».
Шепотілися в‘юночок
Й лугова густа трава:
— Завеликий їй віночок?
— Замаленька голова.
Ми вмостилися зручніше
Під ліском в зелений мох.
Сумувати веселіше
Нам з мурашкою удвох.
Вже про ніч співає пташка,
І не сумно більш мені,
Бо вдягне мала мурашка
Свій вінок в моєму сні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911384
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2021
автор: BeZodnia