Існують світи, де немає ні вчора, ні завтра.
Є сцени окремі. У них зафіксовано шлях.
Колись так вбирали фотографи в квіти та лаври
Світлини казково-вродливих жінок і малят.
Ще пам’ять отак чепурить в завитки епізоди.
Вони теж старіють, щоб з часом розпастись у трух.
І тільки один оживає й нові дає сходи,
Відновлює сам цю жорстоку із прощенням гру.
Як бачу: з будинку виходять удвох на стежину.
Співає довкілля блакитно-смарагдовий гімн.
Прискорює крок він, лишивши позаду дружину.
Вона зрозуміла. Ні слова йому навздогін.
Назустріч знайомий— а жінка проста, некрасива.
Зсередини голос під’юджує: кращої варт.
Сторука пітьма насувалась на неї, здушила…
За що, ну за що їхні долі зіграли злий жарт?
Схотілось в світи, де немає ні вчора, ні завтра.
Негарних жінок не буває,— дарма щоб ніхто не втішав.
Велику Любов там вінок вінчатиме з лавра,
І більш не зазнає зневаги й принижень Душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911405
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2021
автор: Valentyna_S