Сонце кралося. Галина Іванівна радо проходячи по щойно виораному городі,
якому віддала все своє життя і здоров'я, виявила, що сусід в черговий раз "заліз"
на її територію зоравши межу, що розмежовувала їхні ділянки. Адже, за сільськими мірками, це вважалося вторгненням на неприступну територію. Зробивши доброзичливе зауваження всоєму сусіду, який безтурботно походжав по саду,
Галина Іванівна сподівалась хоч на якесь розуміння її зауважень. Але у відповідь
почула:
- Пішла на...
І це був нею шанований сусід, що приїздив що вихідні із обласного центру
до батьківського дому і був спадкоємцем та продовженням роду свого. Вім мав
багато якихось медичних освіт і намагався вилікувати від не виліковних хвороб
увесь світ. Але, так і не вилікувавши жодного свого пацієнта, хотів усім доказати на схилі літ велич і значимість своєї особи у цьому світі.
Для Галини Іванівни то був справжній жах. Вона була приголомшена
відповіддю і, перехрестившись, аби як присіла на обніжок спиною до сусідських володінь, і молилась;
- Господи, як добре, що ти дав мені розуму і я, не маючи вищої освіти,
змогла все своє життя лишатись людиною у найскладніших життєвих ситуаціях...
А сонце виглядало з-за дерев і тихо ховалось за обрій...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.04.2021
автор: Леонід Федорів