Прикутий до ліжка вже майже півроку,
Нікому не зичу такої біди.
Не можу прогнати з очей катастрофу,
Вона маячи́ть перед мною завжди.
Чекаю, мов щастя, коли ти приходиш,
Стискаю долонями руку твою.
Нічого не треба, одно́го лиш хочу,
Щоб ти розказала мені про весну.
Як пишно бузок розцвітає надворі,
Як перша гроза теплий ливень свій ллє,
Як грає веселка пона́д небозводом,
Як вітер ворушить волосся твоє.
На тебе дивлю́ся і біль проганяю,
Як важко мені, я тобі не скажу.
Бо навіть тоді, коли я посміхаюсь,
Я босим по гострому лезу ходжу.
Коли ти з палати сумною виходиш,
Я плачу, метаюсь і лікаря зву.
- Хірурге! Кромсай моє тіло, як хочеш,
На все я готовий і все я стерплю.
Зроби тільки так, щоб я знов міг ходити,
Побачити диво-весну чарівну,
Пройтись по травичці, росою умитій,
Кохану дівчи́ну обняти свою!.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911609
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2021
автор: Володимир Бабієнко