Я інколи , як день приходить до кінця ,
І втома непомітно набігає,
Задумаюсь , погляну у вікно
І в пам’яті місцина виринає…
Я бачу десь над балкою село,
І де не глянь – навколо степ до небокраю.
Де часто літо я проводив у рідні ,
Де з друзями у подумках буваю…
Знайома хата , двір а там город .
Казки чарівні з бабиної скрині …
Я був оточений любов’ю і добром ,
Це добре пам’ятається донині !
Хоча не тут я народився і зростав,
Й не тут робив життєві перші кроки ,
Це Батьківщина батька мойого ,
І звідси вирушив він у світа широкі!
Нехай роки ідуть за небокрай ,
Минулі підсумовуючи віхи ,
Степи південні і над балкою село
В душі моїй залишаться навіки !
2021 р. Андрій Рубан
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911671
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2021
автор: Андрій Рубан