Лисиця Зінька дуже любила читати книжки – казки, оповідання, п’єски, а потім зображати героїв, про яких дізналася із прочитаних літературних творів, перед друзями, батьками. З малих літ вона виступала на сцені: й тоді, коли ходила в дитячий садок, і коли ходила до школи. Зінька грала роль Лисиці в казках «Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат», «Лисичка і Журавель», «Рукавичка» та інших. Любила також на садкових та шкільних святах читати вірші, співати пісні. Це в неї виходило дуже гарно. Її хвалили вихователі й учителі. В лисички була мрія – стати акторкою театру чи кіно. Проте ніхто з її рідних і близьких у цьому прагненні Зіньку не підтримував. «Що це за професія така – показувати на сцені чуже життя? Треба жити своїм – учити дітей, лікувати хворих, продавати товари, вирощувати хліб, овочі чи фрукти, - казали тварини-сусіди.
Мама заявляла:
- Я хочу бачити тебе лікаркою. Хочу, щоб ти важливою, лікувала тварин від хвороб і травм.
Тато вів своє:
- Я бхотів, щоб ти займалася бізнесом, придбала собі якусь власність – магазин чи майстерню, і з того жила.
Шкільна подруга – вовчиця Гуда, радила Зіньці стати перукаркою. Вона запевняла лисицю в тому, що ця професія дуже важлива й потрібна, адже кожна тварина мусить, принаймні, раз у місяць навести лад на своїй голові.
Ора – куниця, з якою лиска сиділа пять останніх років за однією партою, казала їй, щоб пішла з нею на курси візажистів. Бо візажист – це сучасна й модна професія. Ті, хто відвідують якісь урочистості, беруть участь у публічних виступах або просто хочуть гарно виглядати, звертаються до майстра з візажу.
Та лисицю не цікавили професії, які їй пропонували інші, вона хотіла бути акторкою. Зінька продовжувала читати художні книжки. Брала їх зі шкільної й міської бібліотеки. Відпрацьовувала діалоги й монологи, які траплялися в текстах, підбирала собі костюми до ролей (брала щось із неньчиного гардеробу), ставала перед люстерком і вправлялася в акторській майстерності.
Коли мама дозволяла, Зінька ходила до театру. Спочатку відвідувала Ляльковий театр, де ролі грали ляльки, а їх мову озвучували актори, й пальчиковий, де актори були маленькими, бо містилися на пальчиках лап, якими рухали тварини. Згодом почала ходити до Театру юного глядача (ТЮГ), на сцені якого показували вистави, в яких виступали живі тварини-актори. Коли ж лисиця стала старшокласницею, то бабуся ілька разів брала її зі собою до Оперного театру. Там Зінька вперше побачила балети «Лускунчик» і «Лебедине озеро», які її дуже вразили. До речі, тільки бабуся схвалювала рішення Зіньки стати акторкою, бо колись, у дитинстві, сама захоплювалася акторською грою і завжди брала участь у спектаклях, які ставились в її школі.
Як тільки лисиця взяла в руки атестат про середню освіту і здала ЗНО (досить непогано!), то подала заяву на вступ до театрального інституту.
Мама розводила руки. Тато випускав хмари з очей. Подруги насміхалися.
- Що ти надумала? Куди пнешся? Ти ж звичайна руда лисиця зі старого темного лісу!
Та Зінька не здавалася. Вона поставила собі ціль: стати акторкою, і вперто йшла до неї. Лисиця поступила до вузу, правда, на платне відділення, на безоплатне їй не вистачило одного балу. Вона старанно вивчала всі предмети, які в ньому викладались, щодня вдосконалювала свою артистичну майстерність.
Вже на третьому році навчання Зіньці почали пропонувати деякі (другорядні) ролі в місцевому міському драматичному театрі. Це її надзвичайно тішило. Квіткою на торті були слова «Браво!» зі залу та оплески під кінець вистави. Кілька разів Зіньці навіть вручили квіти після виступу. Якаж була вона щаслива!
Та якось у травні, коли лиска закінчувала третій курс, її мама важко захворіла. Їй потрібно було терміново робити операцію. Трохи грошей вдалося зібрати, трохи мали своїх, однак більшу частину з потрібної суми атько сімейства взяв під відсоток у ведмедя – банкіра Топтуна. Віддавати позичене треба було, мабуть, років зо три і при цьому скупо жити. Зінька змушена була покинути вуз, хоч дуже не хотіла цього. Та платити за четвертий і п’ятий рік навчання було нічим. Тож лисичка забрала документи з вузу і пішла продавати капусту, буряк та моркву в овочевий магазин, щоб хоч якось допомогти родині протриматися в цей нелегкий для неї час. Побачила Гуда Зіньку за прилавком магазину, голосно розсміялася: «А ти в нас, бачу, артистка широкого профілю!» Нічого на це не відповіла лисиця. Побачила її й Ора в крамниці, мовила зі сарказмом: «Хто це тут у нас? Артистка капустяного театру!»
Засумувала Зінька. Йшла дорогою додому після робочої зміни, слізьми вмивалася. Аж тут горобчик сів їй на плече:
- А чи не маєш ти, люба лиско, якоїсь поживи для мене? – спитав.
- Маю. Печиво. Взяла з дому на роботу, та не з’їла. Апетит пропав. А ти голодний?
- Так. Дуже.
- Дам тобі два печенька. Хай хоч одному з нас добре буде.
Лисичка витягла з торби печиво, поклала на свою долоню. Горобчик узяв дарунок, запхав його під крильце й мовив:
- Дякую тобі. А чого ти така сумна? Чого плачеш? - спитав.
- Краще не питай, – каже йому Зінька. – Боляче розказувати.
- А ти розкажи. Цим облегшиш душу.
- Хотіла я стати акторкою, та не вийшло, мама захворіла, мусіла кинути вуз і піти працювати. А подруги насміхаються з мене.
- Витри сльози, лисонько. Я тобі допоможу.
- Ти? Такий малий?
- Для дого, щоб могти допомагати, не обов’язково ріст великий мати, важливіше тепло у серці носити й добру служити. Знайди і підніми будь-які три камінці із землі.
- Навіщо?
- Слухай, що кажу, й роби.
Зінька підняла три невеличкі,які першими побачила. Вдарив по кожному з них горобчик дзьобом, і вони перетворилися на золоті злитки.
- Використай їх із користю, - кинув горобець і полетів.
- Дякую тобі, добра сіра пташко-літашко-о-о! – крикнула лиска.
Не відповів їй горобець, далеко вже був.
Зінька принесла злитки додому. Розказала історію, яка з нею трапилась, батькам. Один злиток дала батькові, щоб продав його й віддав борги ведмедю. Другий пішов на оплату за навчання Зіньки у вузі. Ну, а третій злиток лиска вирішила залишити собі на пам’ять про горобця чи на чорний день, якщо не дай Бог, таий настане для неї чи для родини.
Зінька таки закінчила вуз і стала акторкою. Вона грала різні ролі в драматичному театрі. Шкільні подруги більше не насміхалися з неї, вони приходили на спектаклі, в яких була задіяна Зінька. Коли підіймали завісу на сцені, чи опускали після закінчення дійства, найгучніше зі всіх глядачів плескали в долоні. І вовчиця, і куниця старалися брати в касі такі квитки, щоб сидіти в партері в перших рядах, щоби Зінька могла їх бачити. Вони пишалися тим, що колись вчилися з нею – лисицею, яка здобула популярність в місті. В антракті Гуда й Ора пили із Зінькою каву в кав’ярні театру. Шкільні подруги лиски теж обрали ті професії, про які мріяли: Гуда стала перукарем, Ора – візажистом. Зінька часто й радо користувалася їхніми послугами.
І ти, дорогий друже, ніколи не відмовляйся від своєї мрії. Знай, вона може здійснитися тільки тоді, коли ти впевнено й наполегливо будеш іти їй назустріч.
15.11.18
Варто написати продовження.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2021
автор: Крилата (Любов Пікас)