Давно тебе не кличу в свої сни.
Більш не болить, хоч ниє. Бо хронічне.
Вишневий цвіт четвертої весни
Боліти буде тільки мамі вічно.
Не жду у снах. Ти й не приходиш вже,
Слухняно оминаєш мої ночі.
Жорстока ж пам’ять вперто береже
Той день, який найбільш забути хочу.
Немає сенсу слухати зозуль,
Долоні розглядати надто пізно,
Коли життя помножене на нуль.
Коли поділене на «до» і «після».
Бог вчить прощати... Возлюбити як
Тих, хто під ноги кинув Слово Боже?!
...Без тебе доня виросте твоя...
ТИ їх прости. Бо я навряд чи зможу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911825
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2021
автор: BeZodnia