Ще у слідах льодок...Товче качина стая
Окрошку давню із потертої трави,
Бо зимонька розтати зовсім не бажає
Снігуронькою над калюжою води.
⠀
А небо вітру, горлом лу́женим благає,
Останок пташний весь клинами навскосяк,
Немов довісок м'ятий, зморено влітає
На чашу переповнених надмірно ваг.
⠀
Та хил сильніш, по кремових обводах
Хмарин, що наче казка світлова.
Так в’ю́нко оступається погода,
Що рівновага з вікон уплива.
⠀
Назад у квітень, в холод ночі зимній,
Де не суддя їй шум нових дощів,
А лиш перекладач блискучий, дивний
Часів минулих на істоки днів.
Оригінал
Ещё ледок в следах и топчет утья стая
Окрошку старую повытертой травы -
Зиме никак не хочется растаять
Снегурочкой над лужею воды.
⠀
Луженым горлом небо просит ветра
И клиньями летит наискосок
Остаток птичий, скомканным довеском
На чашу переполненных весов.
⠀
Но крен сильней, по кремовым обводам
Вечернего сиянья облаков
Так ловко оступается погода,
Что равновесие уходит из окон
⠀
Назад в апрель и холод зимней ночи
Где не судья ему шум нового дождя,
А лишь блестящий, тонкий переводчик
Времён прошедших на истоки дня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2021
автор: Юрій Шибинський