сягни рукою та вхопи мене, мов плід
отруйного дерева. я – неотруйний.
я навчу твоє тіло жадати пізнання правди,
я посію в твоїй душі таємниці добра та зла.
я дозрів, і тепер моя молодість тихо згасає,
весни мого життя тануть, мов сніг, у минулому,
і колись мою мудрість пожере невситима смерть.
ти скажеш, це – смішно, та мені вже набридло втрачати
частку себе з кожним роком, і з кожним згорілим коханням
– та чим тут зарадити? я вже доходжу думки
відгородитися муром, і жити простим життям.
а тим часом спостерігаю, як світ, що висить на нитці,
гуляє, блищить та сяє; розгойдується й регоче.
я вирішив відгородитися, й жити, мов камінь в пустелі,
аж до кінця віків, медитуючи трансцендентно.
ти смієшся. – авжеж! всі, що мені траплялися
на моєму шляху, намагалися навернути мене в свою віру.
в що ти віриш, дитино? тобі не завадило б вірити в мене,
що вже вирішив і наважився увійти в віртуальну смерть.
десь я чув, існування – компроміс і слабкість людини.
що ти скажеш на це? чи погодишся? ну звісно ж, я так і знав.
ця ідея мене поглинає; неминуче – це все, чого варто
бажати живим істотам. я прийму віртуальну смерть
virtual death, black sabbath
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2021
автор: mayadeva