Куди загнала течія життя,-
Всю доброту людську, не знаю я...
У безвість вкинула, чи ще кудись,
Шукаю я її завжди, дивлюсь...
Знайти її не можу я ніяк,
А жить без неї я не знаю як...
Душа моя відкрита всім вітрам,
А серденько болить моє від ран,
І від земних старих й нових утрат,
Своїх і всіх людей, й природи крах,
Війна і вірус додають всім страх...
Чому тепер не в моді доброта?
Невіглас сіється і пустота...
Багаті тягнуть все собі й собі,
А бідні плачуть у своїй "норі"...,
Давно вже зникли всі богатирі,
І простолюд захистить нема кому,
Зникає доброта, мабуть, тому...
А може Бог розгнівався на всіх,
І не молитися нам нині гріх...
І невідомо що чекає нас,
В такий тяжкий, та все ж величний час..
Отож й питаю я себе не раз:
"Куди ж поділась доброта людська?"
І появилась в мене думка така,
Що треба знать нам заповідь Господню,
У ласки Божої немає меж,
А ми ж умієм вірить до безмеж...
Й покаятись в гріхах уже сьогодні,
Бо ж якщо зерно посієш вчасно,
То з часом і збереш його рясно...
Тому й молитись треба нам щодень,
І вірить у прийдешній світлий день...
Почує Бог, й пробачить, звісно, нас,
І ще прийде до нас чудовий час...
Відійде вірус і війна, і зло,
Натомість прийде доброта, й тепло.
Та й не сидіть нам склавши руки,
А працювать,то зникнуть болі й муки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911951
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2021
автор: геометрія