Вона була киця, а він був кицак

Вона  була  киця,  а  він  був  кицак.  У  неї  був  гонор,  а  в  нього  "стояк".
Кохання    їх  раптом  з"їдало  живцем,  вона  муркотіла,  він  нявкав  -  фальцет...
Вона  була  веган,  а  він  був  хижак.  Вона  не  товстіла,  він  жер,  як  пацак.
Дітей  не  зробили,  бо  мали  щеня.  Воно  всюди  сцяло  й  валило  щодня...
Кицюня  не  вміла  зварити  борща.  Не  мила  підлогу  -  чекала  доща!
В  генделик  ходили  вони  з  кицаком,  до  ранку  ковтали  "коктейль"  з  прусаком.
Щеня  усю  ніч  гризло  їхнє  взуття,  сусіди  чманіли  -  дістало  виття...
Пришвендяли  "родичі"  -  всцялось  щеня  на  радощах  мабуть,  та  то  все  дурня!
Кицак  був  на  нервах  і  кігті  точив,  він  подумки  зжерти  засранця  хотів...
Та  киця  шипіла  неначе  змія,  казала:  -  Не  мрій,  це  дитинка  моя!
А  дощ  все  не  йшов  і  смерділо  до  сліз  -  кицак  на  даху  жити  став,  мов  турист.
Він  інших  кицюнь  спокушав  на  фуршет,  і  більше  не  міг  повернутись  в  "клозет".  
                         25/04/2021

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2021
автор: svetyaric