Втомився день - і темна ніч прийшла,
Вітрилом чорним землю укриває,
Хотіла спати - місця не знайшла:
Ніколи в місті спокою немає.
Тривожно вітер в парку шелестить
І підганяє час страшна година -
Ніщо вже не засне, ніщо не спить -
У парку народилася дитина!
Усе завмерло. В парку все мовчить.
Неначе привид тінь у даль зникає,
А під кущем мале дитятко спить,
В якого уже матері немає.
Яка печаль! Який то біль і жах!
Яким чудовиськом зробилася людина -
Коли у парку, на землі, в кущах
Лишилась плакати малесенька дитина.
І навіть вітер подихом зігрів,
Немов голублячи малесеньке рукою...
Не можна мамами назвати матерів,
Які дитину роблять сиротою!
Як мало вже любові і тепла,
Яким черствим стає окраєць світу -
У жінки, що дитинства не дала,
Народжуються сиротами діти.
І навіть чорна ніч уже не та,
Так швидко з того міста утікає.
Шепочуть сумно клени: "Сирота..."
А сирота ще солодко дрімає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912275
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2021
автор: Олена Мережка