По всім світу України розбрелися діти (Повторно)

Цього  дня  1947  р.  почалася  операція  "ВІСЛА",  яка  назавжди  відрізала  від  українських  земель  самобутню  Лемківщину,  Холмщину,  Надсяння  й  Підляшшя.  Інструментом  етнічної  чистки  було  примусове  виселення  140  тисяч  українців  до  північно-західних  земель  Польщі  для  асиміляції  і  припинення  руху  опору.

По    всім    світу    України  
Розбрелися  діти,
У    своїй    землі    –    руїни,  
Та    згодні  й    летіти
Туди,  де    коріння    роду,  
Де    земля    святая,
І    рідніш  нема    природи,  
Й  сонце    як    світає.
Не    загоєна    ще    рана
Від    Сибіру    й    «Вісли»:  
Захотілося  тирану    –  
Так    і  сталось,    звісно.
В    чужі  землі,  в    чужі  люди
Їхали    з  вузлами,
(Ніхто  не  знав,  що    там  буде)  
З    дітками,  сльозами.
Серця  кров’ю    обливались:  
За    що    така    кара?
Навіть  сонце    не    сміялось  –
Сторона    такая.
Врешті-решт,  таки    дістались
В    чужину  прокляту,
Верст  багато    наверстали,  
За    наказом  ката.
Виживали  …    й  мали    волю  
Свій  код    зберігати
(Кодом    звуть  народу    мову  
Ту,  що    вчила    мати.)
Дітей,  внуків    забавляли  
Рідні  колискові,
Мова    в    пісні,  що    співали,  
І    у    рушникові.
І    сорочки-вишиванки  
Лиш  свої  носили;  
Марічкою  та    Іванком  
Звали    доньку    й    сина,
А    як    пісню  солов’їну  
Слухали  –    терзались!
«Як    там  ненька    Україна?»  –
Вмивались  сльозами.
І    молились…    в    своїй  церкві,  
В    своїй,  християнській,
І    себе,  й    дитя  похрестять  
Теж  не    по-поляцьки.
Своя  Віра    –    своя    й    Правда,  
Але…  в    рідних  землях,
Та    там  влада    така    править,  
Що  загубить  зерна,
Українські,  не    фальшиві,  
Що  душі  зціляють,
Віру  мають  за    поживу,  
Про  людину    дбають,
І    щоб  Мова    панувала  
Своя,  в    своїй    хаті,
Щоби    й  Волі  не    проспали  
І    були  багаті
Ті,  хто    землю    й    людей    любить,  
За    ближнього  дбає.
Чужа    мова    хоч    голубить,  
Та    завжди  чужа  є.
По    всім    світу    України  
Розкидані  діти,
Знають,  дбають  про    країну  
І    хочуть  радіти,
Й    повернутись    у    край    рідний,  
Де    земля    багата,
Працювати,  жити    гідно,
 Лад    навести  в  хаті.
Мрія    є    і  у    старіших:  
Хоч  день-два    прожити
В    своїй  землі  –    а    не    в    іншій,  
Та    тут  і…    спочити.
І    слухати  соловейка,  
Що  співав    би    з  вишні,  
Й  зорі  бачити    далекі,  
Де    живе  Всевишній.
26.12.2013.
Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912411
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.04.2021
автор: Ганна Верес