Сердитий вітер нищить пелюстки,
Серед людей безжальність теж така є.
Не йди! Тужливо лине крик гіркий -
без відповіді, з квітами зникає.
Під ноги кине вирок білий сум:
Все, що раніш цвіло – в печалі в’яне.
Черемхи квіт я у собі несу,
з пелюсток тих душа моя зітка́на.
Жорстокість, лють – сліплять... один порив
Черемху рве засмучену та кволу.
Пелюсток біль – мов безголосий крик,
Летить з коханням знищеним додолу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912816
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2021
автор: Білоозерянська Чайка