Ти ранок,
Ти парфуми,
Ти вогонь.
Ти квітка зачарована, пригріта.
Ти на́поєм у келихи безсонь
Нечутно, крізь фіранки, наче вітер,
Торкаєшся до мо́їх підвіконь.
Ти птаха, що не можу охопить...
Десь кава у саду лоскоче носик.
Ковта́єш і зако́втуєш ту хіть,
Яку переминають ноги босі.
І вітер під спідницею підносив,
Не знав куди вологу ту подіть...
Від мо́го підвіконня до саду́,
Де ти самотньо тягнешся до звуку,
Я вітром, пориваючись, зійду,
Відчуєш дотик ранку, наче злуку!
Бо хочу тебе взяти, ніби суку,
І кинути, як хвойду, до стиду...
В секунду ту,
У миті, що горять,
Між плаття твого,
Тиснути, зажать ось.
То що тобі в середині там сталось?
Те серце тво́є буде калатать!
Коли нагну над столиком, здавалось,
Тремтіння поміж нами позливалось...
Тремтіння, що примушує кінчать.
Я буду геть нечемним у словах,
У рухах, і стремліннями поганим.
Обра́зи ті для тебе не кайдани,
А крила, що роз’ятрюють в замах!
Коли ти рот розкриєш до облуди
І блискотінням вкриються всі груди,
Що трусяться від сили амплітуди
Моїх ударів ззаду і усюди,
Тоді кусай за руки мені просто,
Зажмурюй у очах гарячий простір!
Ти чуєш розподілення по зросту,
В середині, де я і дуже гостро?!
Ти світ для мене, ранок і парфуми...
Але коли в середині без гуми,
Я плескаю по тілу нашім струми...
Мішаються і зойки, і всі думи.
Піддай мені щосили іще тазом,
На цім столі у са́ді всю розмазав.
Я чую, вибухаю і наказом
Кажу про це...
Кінчаємо ми разом.
І вітер цей підноситься й хита,
До щік торка,
До ліктів,
До екстазу.
В червоне усе тіло загорта...
І губляться удари і накази...
Знесилена по тілу німота,
Де о́браз хіті скінчує обра́зи.
[i]Олег Купрієнко © 2018р.
поезіяОК[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912894
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2021
автор: Олег Купрієнко