Мій тато - Силенко Григорій Венедиктович, народився 6 травня 1911 року. Пропоную один із його віршів, знайдених весною 2020 року під час ремонту горища будинку, який він збудував і в якому жила наша сім'я:
А ДІТИ ОБІГНАЛИ НАС!
Було, батьки щодня затято
твердили:
- Сину, не лінись,
Покинь гвинти та коліщата
До праці так, як ми, берись!
Було, замисляться у журі:
Вже підліток — куди іде?
Якісь у нього плани мудрі,
усе йому не так, не те...
А ми росли такі лобасті,
На техніці росли таки
І заганяли, та ще й часто
батьків в незнань глухі кутки.
Ставали твердо їм на зміну
усюди владно, до руля,
Долали техніки глибини,
Щоб глиб розверзла нам Земля.
Та ось і ми свому хлоп'яті,
На диво, кажем:
Не лінись,
Кінчай уже кібернувати,
До праці так, як ми, берись!
І відступаєм, ніби зляку,
Бо час і діти вже не ті:
Вони й міркують вже не так, як
Ми міркували молоді.
Патлаті, модні в джинсах, ладні,
Вони скорили простір й час,
Ми ж гордимося ними радо:
Що ж, діти обігнали нас!
Березень 1981
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913001
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2021
автор: Людмила Григорівна