Вже правнучка кладе на камінь квіти
Хоча не бачила ніколи навіть вас,
Цілує фото, мовчки свічку світить
А я їй все розказую про час.
Коли були живі ще бабця з дідом
І я маленька бігала в дворі,
Які смачні були прості обіди
Від "зайчика гостинці" дітворі.
Давно було все - в пам'яті спливає
Далеким смутком та пора, дитя...
Тепер лиш з фото очі зустрічають
Немов питають: Як ваше життя?
Живемо, пам'яттю і спогадами часто
А у свята душа болить завжди,
Молитва, квіти - для душі причастя
Немов ковток криничної води.
Ходімо, доню - бо життя триває,
Як шкода, що не бачила ти їх...
Он чуєш пташка пісеньку співає
Це душі їхні бачать нас усіх.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913031
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2021
автор: синяк