Довкіл нуртує, з нами і без нас…
Така краса, що просто божеволієш!
Це все весна, це все п'янка весна!
І знов цвіте, як і торік, магнолія.
Спиню ходу, дам спокій суєті,
Здмухну з плеча всі думи розтривожені.
Не за моїми мірками і ті.
Ну що вони супроти дива Божого?
Крізь поляроїд гляну догори –
У сяйві – лик Всевишнього Воскреслого.
Ти не змовкай, мій світе, говори,
А я всміхнуся небу разом з веснами.
© Надія Бойко
07.05.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913104
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2021
автор: Надія Бойко