[i]Гіркі слова печуть в душі полинній.
А я – невинна… Чуєте: невинна!
Пуста й холодна серця комірчина:
У грі чужій розмінний я пішак.
З характером довірливо-дитинним
Ллю сльози у засмученій хатині,
Відчувши зраду на собі отак.[/i]
Всі злободенні теми в цій картині:
Я порпаюся в гущі павутини,
Від болю серце рветься на частини,
Із бруду й фальші натягли ковпак.
Шукаю марно виходу шпарину,
Все грузну й в’язну глибше в клейковину –
Впритул до жертви підійшов хижак.
[i]Я почуваюсь в тілі мурашинім
Не за свої, а за чужі провини –
В сталеві сіті капає сльозина,
Бо душогуб – довершений мастак.
Та сітка обертається в драбину –
Душа наївна вибратись повинна!
…З-за хмари сонця усмішка: ще б пак![/i]
/у формі пасторели/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913108
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2021
автор: Білоозерянська Чайка