Дитинство твоє проминуло,
І зморшки доріжками, ненько,
Лягли…Та живуть у серденьку
Всі миті життя. Не забула
Ти працю важку не дитячу,
Той голод, що сон проганяє,
Бабуню святу…Так, неначе
Ще поруч вона, нахиляє
Голівоньку сиву до тебе,
Малої. І лагідна мова
Луна, прихиляючи небо…
Любов, мудре зважене слово
Звертаєш вже й ти до онуки…
Тендітні долоньки дівчатка
Береш в свої струджені руки…
Даруєш нев'янучу згадку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913296
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2021
автор: Левиця