І знову з вами сам на сам,
думки веселі-невеселі.
Все далі батьківська оселя –
немов захмарні небеса.
Все далі й далі теплий степ,
бурхливий Буг, козацтва рештки...
Де споришами заросте
додому рідна змійка стежки.
Укотре вжалить, мов оса,
одвічний розпач, щем синівський,
який щораз ділити ні з ким...
Мов біль розлук – лиш для осанн.
Як ті гриби після дощу,
осанни виростуть зі щему...
Любов синівську, незнищенну
розбач, мій краю, в них, розчуй!
Розправ-но плечі, дужий стан.
Хай гідний люд тебе заселить.
Що ж, прощавайте, рідні скелі
й нерідні марева-міста...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913658
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2021
автор: Олександр Обрій