A fermosura fresca serra,
e a sombra dos verdes castanheiros,
o manso caminhar destes ribeiros,
donde toda a tristeza se desterra;
o rouco som do mar, a estranha terra,
o esconder do sol pelos outeiros,
o recolher dos gados derradeiros,
das nuvens pelo ar a branda guerra;
enfim, tudo o que a rara natureza
com tanta variedade nos ofrece,
me está (se não te vejo) magoando.
Sem ti, tudo me enoja e me aborrece;
sem ti, perpetuamente estou passando
nas mores alegrias, mor tristeza.
Туманить гір напівпрозора даль,
в гаю каштанів – холодку принада,
струмків співучих ніжна серенада
несе з вершин до ніг мою печаль.
Хрипить прибоєм шум морських проваль,
поміж горбів повільний поступ стада, –
душа моя повинна бути рада
красі, та не турбує пастораль.
Без тебе, моє Сонце, меркне світло.
Хоча природу сповнює краса
і небо усміхається блакиттю,
що бачу я, усе мені набридло,
вся радість відлетіла в небеса
і я нудьгу ковтаю мить за миттю.
14.05.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913792
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2021
автор: Анатолій Костенюк