[i]Звиває вітер, ніби у плачі
Збиває з квітів вранішню росу.
Із тину кличуть синню паничі,
Доповнюють весни п’янку красу.[/i]
Хустина й плахта кольору небес,
Блакитні очі стомлені твої.
Чому дала образити себе?
Які в душі пережила бої?
[i]Не тішать квіти… і сумує синь…
Застигла тиша журиться… німа…
То як здолати силу потрясінь?[/i]
Яскрава квітко, завжди ти сама…
Прошу: минуле болісне покинь –
Забудь того, хто цю весну зламав.
/Надихнула картина Олександра Мицника "Кручені паничі"/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914191
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2021
автор: Білоозерянська Чайка