Восково стиглих хочеться паперівок,
Згадав повне мріями своє дитинство,
Коли сягав з яблуками високо гіляку.
Було зажди гострувате зухвальство,
Час, ніби, не тік, плентався на місці.
Не раз з пацанами робили свинство.
Возив свого брата у простій колясці,
Плив по життю, без шалених думок,
Опинився з віком у долі тяжкої герці.
Шкодую, розвіявся дитинства димок.
(Терцина)
13 лютого 2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914320
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2021
автор: Володимир Кепич