Rudyard Kipling
The Galley-Slave
Oh, gallant was our galley from her carven steering-wheel
To her figurehead of silver and her beak of hammered steel.
The leg-bar chafed the ankle and we gasped for cooler air,
But no galley on the waters with our galley could compare!
Our bulkheads bulged with cotton and our masts were stepped in gold --
We ran a mighty merchandise of n***rs in the hold;
The white foam spun behind us, and the black shark swam below,
As we gripped the kicking sweep-head and we made the galley go.
It was merry in the galley, for we revelled now and then --
If they wore us down like cattle, faith, we fought and loved like men!
We had only time to envy, for we could not mourn our dead…
************************************************
************************************************
It may be that Fate will give me life and leave to row once more --
Set some strong man free for fighting as I take awhile his oar.
But to-day I leave the galley. Shall I curse her service then?
God be thanked! Whate'er comes after, I have lived and toiled with Men!
Неповторна в нас галера: румпель в неї весь різний,
і Тритон оббитий сріблом прикрашає ніс на ній,
Кандали натерли ноги, ні ковтка повітря в рот,
та вперед пливе галера і акули б'ються в борт.
На борту у нас бавовна, шерсть і злитки золоті,
не злічити, скільки негрів доставляли до порті́в.
Краще нашої галери ще не плавало в морях
і вперед несли галеру наші руки в пухирях.
Як скотину нас гнобили, та в шинках під час гульби
найпрекрасніших коханок забирали ми собі,
насолоду здобували на незвичній нам землі
так, неначе розбивали веслами морські вали.
В'яли від важкої праці наші втомлені жінки,
помирали у хворобах наші діти й старики.
Ми акулам їх кидали, знемагаючи, гребли,
горювати не встигали, і їм тихо заздрили.
Та – нехай брати підтвердять – кращих не було гребців,
за прикутих на галері нас, володарів морів,
якщо ми пливли по курсу по розбурханих валах,
то людина, бог, диявол не могли вселити страх.
Шторм? На пращурів колишніх теж стіною йшли вали,
та перемогла галера всі страшні шторми колись.
Біль? Хвороби? Смерть?.. Облиште! Не злякають вони нас!
Навіть діти на галері насміхатимуться з вас!
Але нині на галері закінчився термін мій
і лише ім'я лишилось там, на лавці на моїй.
І вже з берега дивився як у даль вона пливла,
а на ній всі люди вільні, від усього, крім весла.
Тільки очі засльозились, як дивився їм услід,
та тавро мені лишилось, кайдані́в глибокий слід,
та рубці бича на шкірі скільки б часу не пройшло,
і лишилося бажання знову взятись за весло.
І нехай твердять навколо, що важкі часи прийшли,
що галеру ще накриють набігаючі вали,
знову бунт піднімуть негри, від якого схід горів
і стрімка галера наша все ж напориться на риф.
Прапор підніміть на щоглі, не спиняючи політ,
з'являться на допомогу пращури минулих літ
і себе прив'яжуть поряд під батіг та кайдани
і за веслами важкими попливуть на смерть вони.
Військо сильних та калічних богом найнятих рабів –
всі палаци, хати, тюрми виставлять своїх бійців
в час, коли димами в небо палуба вогнем дрижить
всі тушитимуть пожежу стиснувши в зубах ножі.
Я молюся, щоб в ту пору мені жити довелось,
молодий піде на битву, я візьму його весло
і пишатимусь, що поряд, залишивши дім, сім'ю
люди разом серед моря каторгу несуть свою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914387
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2021
автор: Анатолій Костенюк