Ось прийшла я знов на цвинтар,
Своїх рідних пом"януть,
І посіяла я квіти,
Хай вони для них цвітуть...
Бачу, клени і берізки
У зажурі всі стоять,
Витираю обеліски,
Як живі нехай блищать...
На сторожі тихих ранків,
В сизих сутінках жури,
Непомітно навіть знаків,
Ції ранньої пори...
І навколо німо, й тихо,
Нема кому говорить...
Відступило навіть лихо,
Десь сховалось і мовчить...
Лише пугач на сторожі,
На кленочку сам сидить,
І гуде щось на дорозі,
Не стихає ні на мить...
Спочивають мої рідні,-
Син, невістка й чоловік,
І матуся моя рідна,
Вже немало довгих літ...
Ставлю я для них водички,
І гостинці теж кладу,
Може їх з"їдять синички,
Коли я звідси піду...
А можливо на могилках,
Так і буде все стоять...
Мої рідні розуміють,
І пізніше все з"їдять...
Я посиділа на лавці
Розказала про життя...
Потім низько поклонилась,
Та й додому я пішла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914411
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2021
автор: геометрія