У своїй тарілці
« У кожного своя Маргарита...»
Майстер
Де ти – та, що снилася мені
феєю утраченого раю,
за якою іноді скучаю
і якій присвячую пісні?
Іноді чекаю на порозі,
йду за перелази і тини,
думаю, – а може, у дорозі
ця моя оказія весни?
Поки не доведений до краю,
прилітай хоча би уві сні,
бо моя душа – як у вогні
рукопис поезії палає.
Ще літа зозуля нам кує.
Може, у таємному союзі
доведемо не собі, то Музі,
що дається кожному своє,
а за «упованіє» моє
не осудять нелукаві друзі.
Співучасниця
« Рукописи не горять...»
Марго
Я ще є. Опудало моє
загорає нині на городі
і ніяка чапля не клює
у моєму тихому болоті.
Чуються лелечі голоси,
але я не перелітна птиця.
Очевидно різні полюси –
журавель у небі і синиця.
Поки у руці ще нічиє,
догорає не одна надія...
видиво невидиме твоє
на мітлі літати ще уміє.
Поки усміхається юрма,
час міняти пера на лопати,
сіяти, садити і сапати...
чародія магії нема...
ну то й що?.. упораюсь сама...
помагають біси і пілати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914621
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2021
автор: I.Teрен