Каюсь я, я - грішниця, люди,
Хоч душею горнусь до Бога.
Ні, не б’ю я рукою в груди,
Не легка бо моя дорога.
Та дорога, що в долі маю,
Що зі стежки бере початок.
Від край хати роки гортаю,
Звідкіля дарувався статок.
Чудний статок життя давало:
Дрібку солі в сердечні рани.
Й провидіння не раз спасало,
І з нуля будувались храми.
Вірні друзі в скрутну хвилину,
Ще лукавство - злиденна покруч.
Чи родилась в таку годину,
Що і радість, і біль - все поруч?
Якби сонце, що в хмарах висне,
Та втрачає блаженну міцність.
Світ ясніє, - лиш промінь зблисне,
Так й життя віднаходить стійкість.
23.05.21
світлина автора: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914664
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2021
автор: Валентина Ланевич