Там, де стікає крига, завжди стає свіжіше…
Нам би вина у келих, нам би писати вірші…
Навстіж розкрити штори, шибку пробити наскрізь,
і розпростати крила, і полетіти вдалеч.
Нам би ще горизонти, де незабудки квітнуть,
килим із трав під ноги й каву з самого Відня.
Небо вгорі ванільне, і помаранчем сонце…
Бога у грудях нам би й ангела-охоронця.
Там, де темніші ночі, зорі горять ясніше...
Нам би любові в очі, нам би кохати більше.
Щоб відчувати силу й знати, на що спроможні,
ми ж бо лише в любові справді непереможні.
Там, де сміються діти, ангели не ридають...
От би нам замість цукру дати добра до чаю.
Нам би спитати в квітів, де ті стежки до раю.
Може, у незабудки, поки ще пам'ятає?..
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915172
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2021
автор: Ольга Береза