Стоїть на схилах вже віками, вкоренився,
Радів і плакав, але все життя трудився,
Ніби притягує магнітом всіх до себе,
Наш рідний Київ, дарований нам небом.
Андрій апостол вибрав місце не дарма́ це,
Богом освячено воно, держави серце,
І на печерських пагорбах по волі Божій
Великий монастир там заснував Антоній.
Росло, мужніло місто, сили набиралось,
З Європою і світом добре зналось,
Та в раннім розквіті князі в своїх пенатах,
Синів не спромоглися об’єднати ...
Пішов тоді у міжусобних чварах-бійках
Син проти батька й між братами бійня,
Всяк переймався про своє лише обійстя,
Іржа жадоби з’їла велич всю тоді ще...
Ну як могли колись нащадки Мономаха,
Не об’єднатися, а ворогами стати,
Відто́ді не щастило зрадникам-невдахам,
Бо прокляла їх рідна земля-мати...
Стоїть на пагорбах печерських свята Лавра,
Сивий Дніпро тече ніби у вічність,
Князь Володимир із хрестом ніби на варті,
Від ворогів охороняє рідне місто...
29.05.21.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915304
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.05.2021
автор: Галя Костенко