У мене в запасі лише пара рук
та келих білого грайливого вина.
І дурниці, що вино не смакує.
За вікном прошмигують
голови буйних перук,
а мене одна думка марудна мордує:
«Що в тих головах?
Що під копицею зачісок-кіс:
чорнявих, білявих, рудих,
а то й ясно-срібленьких?
Може, спогади, роздуми, мрії,
турботи чи стриманість сліз?
Може, з радості сміх
чи хихикання з нервів слабеньких?»
За вікном був чужий,
наче з іншого виміру світ,
якому ті люди невпинно кричали:
«Осанна!»
Раптом з шибки навпроти уздріла,
як мене розглядав рудий кіт.
І в очах його видима думка була:
примарна, зухвала, безкарна
і неординарна,
така своєрідна і дещо бунтарна.
Йому спо́кою не давала моя голова:
чорнява, із зачіскою аж по плечі.
Він вивчав мене від Різдва,
щодня і що Божий вечір.
Йому знати хотілося,
що в тій моїй голові — щось вагоме і цінне,
чи ємність для макулатури?
Я кота того бачила вчора у власному сні:
він отам будував філігранні дивацькі фігури.
Рудий кіт так пізнати хотів мій розхристаний світ,
так бажав, так вдивлявся
й мене пізнавав знову й знову.
Я промовила майже нечутно: «Агов!» і «Привіт!»
Ну а далі була дуже дивна для мене розмова.
................................................................
Рудий Кіт так вивчав мій розхристано-правильний світ,
так бажав, так вдивлявся
й мене пізнавав знову й знову.
То не просто був кіт з моїх снів —
то збирач моїх слів.
Я любила рудого кота за дотепні розмови.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915355
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2021
автор: Ольга Береза