Моя перша самотність - ніхто не вчиться самотності немає курсів Академії школи просто настає момент коли ти починаєш відчувати нам важко навіть згадати коли ми вперше відчули Самотність такими нитками пронизує все наше життя аж до самої останньої самотності
Все довкола нас друзі стосунки родичі книги гаджети сої мережі інтернет хобі робота сім’я це наче велике мистецьки виконані декорації для того щоб приховати її самотність але інколи навіть і це допомагає і серед натовпу людей чи на дні народженні я відчуваю САМОТНІСТЬ.
!!!!
Моя перша самотність, самотність це почуття , як і багато інших , і колись настає момент коли ми відчуваємо це в перше , нам навіть важко буває інколи пригадати коли ми вперше відчули самотність . Я не говорю про це відчуття самотності коли ти просто один у кімнаті і довкола немає нікого , ні я про інше почуття самотності - те яке підштовхує тебе заглибитись у самого себе хоча б на мить .....
(Це коли навіть на якійсь вечірці коли довкола тебе вдосталь всього ти відчуваєш пустку, ти - один , тут і зараз ...)
Друзі , стосунки , родичі , книги ,гаджети , соцмережі , інтернет ,хобі , робота , сім’я - це наче великі , мистецьки виконані декорації для того щоб приховати її - самотність , пустку, але інколи навіть і це не допомагає і серед натовпу людей чи на дні народженні ти відчуваюєш -САМОТНІСТЬ.
Різні люди відчувають почуття самотності в різних ситуаціях , але це одне і теж саме почуття. Різні події можуть пробудити в нас це почуття самотності але його основна причина одна й та сама.....Самотність невидими нитками пронизує все наше життя від першої аж до самої останньої самотності....
У нас всіх були моменти коли ми залишались одні в кімнаті - чекали чогось або когось. Моя перша Самотність трапилась коли мені було років 5 - це була осінь темніло швидко - батьки приводили мене в садочок та забирали додому
але бувало що мені доводилось чекати щоб тебе забрали, це не було достатньо часто , але і не достаньо рідко шоб я це міг забути .
- інколи ти був не один - залишались хтось із хлопчиків або
дівчат . І в нас була як би певна гра ми загадували - за ким прийдуть першим і ми сиділи і думали розповідали історії, згадували події дня - І раптом голос нянечки - Лена за тобою прийшли збирайся -чи Петре давай Мама прийшла але бувало й так що закусивши губу я залишався один - один в блоці нашого садочку - там було кілька великих кімнат - спальня кімната для ігор і для занять .
Все було просто ти приходиш до садочка вірніше тебе приводять батьки а далі ти заходиш і на день розчиняєшся у цьому галасі та послідовності певних дій . Іграшки ми не приносили з собою іх було достатньо у ігровій кімнаті - (машинки конструктори кубики автомати пістолети усілякі ляльки кільця дзиги мячі і багато іншого)
Зранку ми приходили у чисте прибране приміщення і нас привчали залишати порядок -застеляти ліжка у спальній кімнаті іграшки ставити по полицях
і ось там я залишався у ігровій кімнаті - вона була найближче до коридору
Батько був у відрядженні а мама напевно затрималась на роботі - я вже був достатньо дорослим щоб це зрозуміти - мені не було страшно .
Я вилазив на підвіконня дмухав на вікно - і вимальовув якісь знаки - палички і кола витирав рукою і знову дмухав
Коли мені це набридало я вдивлявся у простір за вікном - що там по ту сторону скла ???
Я уявляв себе наче якійсь космонавт - який прилетів на планету - всі ці химерні багатоповерхівки - високі дерева… Стирались кордони реальності здавалось ніби темрява наступає на тебе.
Я вдивлявся у вікна що світились наче зорі на фоні осінньої ночі - я думав там хтось є - а що вони там роблять ?
В мене було таке відчуття коли ти був сам , що це крок до самого себе крізь страх і пустоту - я забував на мить що мені 5 років, що мене мають забрати з садочка ....
І тільки я і ця темрява за склом і далекими відблисками вуличних ліхтарів і вікон будинків, це було значно глибше і цікавіше ніж іграшки . Я вдивлявся у вікна і думав що в кожному з них живе якась історія і якісь події і зараз я не частина цього а можу просто думати і спостерігати - там світло спалахнуло а там згасло а там хтось закрив штори а десь блимає вогник телевізора. На якусь мить ти витягуєш себе із цієї круговерті - прокинутись , умитись, снідати , вдягнутися , піти, прийти , щось виконати , пообідати, знову щось зробити , піти додому, повечеряти , почитати/ подивитись , і лягти спати. І коли я приходив додому я ловив себе на думці що я тепер по другу сторону цього світосприйняття можливо ти і не хочеш але біляй тебе все примушує бути в цьому колі ....
і коли я все це розглядав до серця підступало відчуття самотності і сум
Це було почуття але яке не пригнічувало ( можливо тому що я часто залишався на самоті або просто якось підсвідомо розумів що треба навчитись жити із цим відчуттям - бо рано чи пізно ти опинишся віч-на-віч з ним і довколо не буде нікого)
І це було одночасно відчуття пустоти в цій кімнаті але не самотності загалом
це нагадувало гру в піджмурки - ти не бачиш але знаєш - ти не один, ти не бачиш - але чуєш голоси - ти вчишся вірити не тільки в те що ти бачиш очима - а вчишся довіряти своїм внутрішнім відчуттям і переживанням слухати Серце а не тільки розум .
Різні люди відчувають почуття самотності в різних ситуаціях , але це одне і теж саме почуття. Різні події можуть пробудити а нас це почуття самотності але його основна причина одна й та сама .
!!!!!!!!
Самотність - це дорога по якій ти ніколи не йдеш один так може здаватись але це не так
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915381
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2021
автор: Ігор Сас